ГЛАВА 18 3. Республіка Корея

Республіка Корея розташована у південній частині Корейського півострова. Південна Корея один із найгористіших районів світу, 70% території займають сопки гори висотою 500 600 м над рівнем моря.

Країна мало забезпечена корисними копалинами. Промислове значення мають лише запаси вугілля, залізної руди, свинцю, цинку, брому, графіту, хоча потреби країни в цій сировині власними ресурсами задовольняються не повністю. Південна Корея майже не має лісових ресурсів. Важливу роль у розвитку економіки країни відіграють узбережжя Жовтого, Східнокитайського та Японського морів, їхня мальовничість сприяє розвиткові туризму. Клімат Республіки Корея переважно мусонний. Населення Південної Кореї 43 млн. чоловік його середня густота відносно висока: 420 чоловік на 1 км, міського населення 2/3, приблизно 35% зосереджено в Сеулі (10 млн чоловік), Пусоні (4 млн). Одна із характерних рис Корейської Республіки практично повна однонаціональність населення. У 6070ті роки "сеульське економічне диво" викликало неабиякий інтерес. Вийшовши в авангард нових Індустріальних країн, Південна Корея до кінця сторіччя хоче приєднатися до найбільш розвинутих країн світу. Практично протягом життя одного покоління країна змогла піднятися на 11 місце у світі за загальним обсягом ВНП (225 млрд дол., або 5,5 тис. дол. на душу населення в 1992 р) та ввійти в десятку найбільших торговельних держав (1992 р експорт оцінювався в 225 млрд дол., імпорт 63,8 млрд дол). За останні 30 років ВНП на душу населення в Південній Кореї виріс у 161 раз. Подібного рекорду ще не знали в світі. Тому Україні, яка почала шлях свого незалежного розвитку та інтеграції в МПП, особливо важливо врахувати уроки "східноазіатського дива". Як країна з обмеженими природними ресурсами змогла стати до кінця сторіччя однією з найбільш економічно розвинутих держав світу? Як Південна Корея змогла за 25 років пройти шлях, який Англія, Франція, Японія проходили сотні років? Відповідь можна знайти проаналізувавши динаміку економічного розвитку Південної Кореї.

До початку економічної реформи 1962 р. корейська економіка була типовою для слаборозвинутих країн. 1961 р. національний доход на душу населення становив 82 Долари, що майже на 10% нижче відповідного показника в КНДР. При високому рівні безробіття приріст населення досягав 3% щорічно Низький рівень життя був перепоною для розвитку індустріалізації. У структурі економіки переважав аграрний сектор, де вироблялося 38,7% ВНП, тоді як на видобувну та обробну промисловість припадало 15,4%. При потребах імпорту в 200 млн доларів корейський експорт в 1961 p. становив лише 50 млн дол. Дефіцит торгового балансу спричинив залежність розвитку національної економіки від іноземної допомоги. Економічна ситуація значно ускладнилась неврожаєм 1962 p., що призвело до економічного спаду, інфляції. У січні 1962 р. корейське керівництво почало реалізацію Першого п'ятирічного плану економічного розвитку. Його головною метою було створення умов для динамічного і стабільного розвитку економіки. На початковому етапі держава підтримувала розвиток таких стратегічних галузей, як цементна, нафтопереробна та виробництво мінеральних добрив з метою заміни імпорту цих продуктів місцевими, а також створення базової інфраструктури, передусім електропостачання, залізниць і шосейних доріг. Проте ця політика зіткнулася з труднощами, викликаними обмеженістю внутрішнього ринку, нестачею капіталів та сировини. Від середини 60х років стратегія економічного розвитку стала переорієнтовуватись на експорт, у результаті чого пріоритетний розвиток отримали текстильна, взуттєва, деревообробна галузі, що покладалися на головний ресурс країни дешеву робочу силу. Для здійснення експортоорієнтованої стратегії необхідно було мобілізувати внутрішні ресурси, створити стимули для притоку іноземних капіталів і технологій. Для розширення джерел інвестицій держава підвищила норму банківського відсотка, видала спеціальний закон про заохочення іноземних капіталів. 1965 р. було упорядковане й валютне регулювання, проведена девальвація та встановлений єдиний курс національної валюти.

Обмінний курс національної грошової одиниці при цьому знизився майже в 2,5 раза: із 100 вон до 255 вон за долар. З метою залучення іноземних капіталів 1966 р. були відкриті вільні економічні зони. Результатом такої політики став швидкий розвиток обробних галузей. У 60ті роки корейський експорт щорічно збільшувався, підтримуючи тим самим зростання економіки та підвищення зайнятості населення. Середньорічний темп економічного розвитку країни досяг 8%. Проте швидка індустріалізація супроводжувалася відставанням аграрного сектора. Для усунення такого дисбалансу, державою були вжиті спеціальні заходи спрямовані на інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва та досягнення самозабезпеченості країни зерновими. Були надані відчутна фінансова підтримка сільськогосподарським виробникам, великі державні інвестиції для розвитку сільськогосподарської інфраструктури, іригації та запровадження інтенсивних технологій у землеробстві. Від 70х років господарська політика, що спиралась на розвиток трудомістких галузей легкої промисловості, зіткнулася з серйозними обмеженнями, викликаними зростанням рівня заробітної плати, дефіцитом нових технологій та конкуренцією інших країн, що розвиваються, на зовнішніх ринках. Зовнішньоекономічні умови були несприятливі через нестабільність міжнародних валютних ринків, протекціоністські тенденції, нафтові кризи 1973 та 1979 pp. і загальний спад у світовій економіці. До того ж США від 1970 р. перестали давати країні допомогу на пільгових умовах. Дедалі більш відчувалася також внутрішня структурна незбалансованість економіки, слабкість її виробничої бази, пов'язана з переважаючим розвитком легкої промисловості та відставанням базових галузей важкої індустрії. У 70ті роки держава проводила політику структурної перебудови економіки, пріоритетного розвитку машинобудування й хімічної промисловості, розширення інфраструктури, передусім доріг та водозабезпечення. Були реалізовані великі інвестиційні проекти у нафтопереробці та нафтохімії, у виробництві сталі й будівельних матеріалів, машинобудуванні, частково суднобудуванні, що значно розширило та зміцнило корейську промисловість.

Реалізація цієї великомасштабної структурної політики ускладнилась нестачею капіталів, технологій та кваліфікованих кадрів. Деякі виробництва стали надто великими за масштабами і не могли функціонувати на повну потужність. Водночас легка промисловість не встигала за попитом, породжуючи дефіцит деяких товарів та, відповідно, зростання споживчих цін. Відтак значно скоротились можливості для нарощування експорту продукції легкої промисловості, що стримувало інвестиції в цей сектор. У результаті виробничі фонди легкої промисловості почали старіти, що негативно позначилося на її ефективності. Істотних структурних змін зазнав ринок праці. Дедалі зростаючий дефіцит кваліфікованих робітників сприяв зростанню заробітної плати багатьох спеціальностей та підвищенню вартості робочої сили в цілому. Зіткнувшись з такими проблемами, уряд вжив заходів Для економічної стабілізації. Для підвищення конкурентоздатності експорту були встановлені обмеження зростання заробітної плати, посилено державний контроль над цінами, був частково лібералізований імпорт, покликаний розширити пропозицію на внутрішньому ринкові, сприяти зниженню рівня цін та посиленню конкуренції, стимулюючи тим самим підвищення економічної ефективності. На початку 80х років у господарському розвитку Південної Кореї відчутними стали деякі негативні наслідки державного регулювання економіки. Надмірне втручання держави знижувало ефективність розподілу ресурсів, стримувало приватну ініціативу та послабляло ринковий механізм. Політика пріоритетного розвитку важкої промисловості сприяла діяльності великих підприємств і посиленню концентрації виробництва, стримуючи розвиток малого та середнього бізнесу. Незважаючи на заходи для забезпечення фінансової стабілізації, що вживалися наприкінці 70х років, продовжувала розкручуватися інфляційна спіраль, зводячи нанівець зусилля для підвищення ефективності виробництва та контролю за якістю продукції, породжуючи тим самим трудові конфлікти. Особливо несприятливим був 1980 p., коли спостерігався економічний спад (на 3,7%), що супроводжувався досить високою інфляцією (28,7% на рік) та дефіцитом платіжного балансу в 5,3 млрд дол. Для боротьби з інфляцією держава намагалася обмежити державні витрати й грошову емісію. 1984 р. були заморожені заробітна плата та інші видатки державного сектора. До другої половини 80х років змогли добитись позитивного сальдо платіжного балансу, чому сприяло поліпшення зовнішньоекономічних умов. Стабілізувалися також динаміка цін і заробітна плата. Від 1983 р. темп інфляції не перевищував 3% щорічно. Паралельно із стабілізаційними заходами держава здійснила великомасштабні структурні реформи, спрямовані на пожвавлення ринкових механізмів, заохочення особистої ініціативи та конкуренції. Значно лібералізовано зовнішню торгівлю та інвестиційну політику. Був послаблений контроль за імпортом, знижене імпортне мито, знято чимало обмежень для прямих іноземних інвестицій, лібералізовано цінове регулювання, посилена антимонопольна політика. Більш вузькоспеціалізованою стала державна підтримка промисловості, що стимулює насамперед технологічні інновації та підвищення кваліфікації робочої сили. В систему управління державним сектором було введено принципи економічної відповідальності. м 83 В результаті державного регулювання частка галузей економіки у ВВП зазнала радикальних змін (див. графік). Заходи структурної адаптації та поліпшення зовнішньоекономічних умов сприяли динамічному розвиткові корейської економіки у другій половині 80х років. Серед позитивних зовнішніх факторів були: спад світових цін на нафту, зниження відсоткових ставок на міжнародному кредитному ринкові, підвищення обмінного курсу японської єни, що сприяли відносному падінню курсу корейської національної валюти й тим самим корейському експортові. Від 1986 р. Корея постійно підтримувала позитивне сальдо торговельного та платіжного балансу. У 1987 1988 pp. воно складало 10 млрд доларів. Зі сторони інших держав, насамперед США, це викликало потребу більшої відкритості корейського ринку для іноземних товарів. У період динамічного піднесення у внутрішньому житті країни зросла увага до соціальних аспектів розвитку. Посилилися вимоги щодо соціальної підтримки малозабезпеченим групам населення, розвитку сільських районів, удосконалення систем соціального забезпечення тощо. Процес політичної демократизації, що розгорнувся в країні, супроводжувався суспільними безпорядками, страйковим рухом, а це все негативно впливало на ефективність виробництва. Для запобігання інфляційної дії позитивного сальдо платіжного балансу держава повинна була обмежити надходження в країну іноземних інвестицій та кредитів. В антиінфляційних цілях стримувалась також внутрішня кредитна експансія, практикувалося продовження строків виплати за борговими зобов'язаннями. Великомасштабні заходи здійснювалися в галузі соціальної політики. Завдання з розвитку соціальної сфери були покладені на підприємства в першу чергу. Держава встановила мінімальний розмір заробітної плати, взяла на себе вдосконалення пенсійної системи та медичного страхування, розширення сфери суспільного землекористування, реорганізацію податкової системи. Нові проблеми постали перед корейською економікою на рубежі 90х років. Підвищення заробітної плати, що досягло 30% щорічно, призвело до зниження конкурентоздатності експорту. Страйковий рух підривав трудову етику, негативно впливав на продуктивність праці. Тоді ж таки США підвищили тиск на Корею, вимагаючи відкрити її внутрішній ринок, посиливши при цьому власні протекціоністські бар'єри проти корейського експорту. В 1989 р. скоротився обсяг експорту, а в 1990 р. знову мав місце дефіцит торгового балансу. Економічна політика держави на перспективу базувалася на розвитку сучасних високотехнологічних виробництв, подальшому підвищенні науковотехнічного потенціалу країни. Саме наукомісткі виробництва покликані стати майбутньою основою спеціалізації Кореї в міжнародному поділі праці. Цей напрямок структурної перебудови економіки викликав глибокі зміни в галузевому та професійнокваліфікаційному поділі трудових ресурсів, вимагав від держави активної політики у сфері зайнятості та підготовки кадрів. Важливу роль відігравала і національна кредитна система, покликана забезпечити необхідну фінансову підтримку як підприємствам, що народжувалися, так і підприємствам застарілим, традиційним, які закривалися. У 90ті роки значно розширюється сфера соціальної політики держави, що зосереджується саме на розвитку житлового будівництва, міського транспорту та вирішенню екологічних проблем. Протягом 1988 1992 pp. планувалося побудувати 2 млн нових квартир або індивідуальних будинків. Практично все населення охоплене системою медичного страхування. З 1988 р. здійснюється державна пенсійна програма. Успішна соціальна політика при стабільному зростанні національної економіки дає змогу значно підвищити рівень життя всього народу. З новою політикою корейського керівництва з управління іноземним капіталом утвердився принцип однакового ставлення до іноземних і національних інвестицій. Відповідно до нового положення про стимулювання іноземного капіталу, яке вступило в дію 1 березня 1991 p., система прямих іноземних капіталовкладень передбачає такі важливі моменти: заміна системи затвердження проектів системою повідомлення поступово запроваджувалася протягом 1991 1993 pp., податкові пільги для СП значно обмежено для забезпечення принципу справедливої конкуренції між іноземними і національними компаніями. Промисловий сектор став практично відкритим для вкладення іноземного капіталу. У сфері обслуговування цей процес проходить наростаючими темпами. Лібералізується процес інвестицій в такі технологічно складні сфери, як телекомунікації, інженерне будівництво. З часу приєднання Республіки Корея в 1988 р. до Міжнародного валютного фонду уряд вживає заходів для подальшої лібералізації операцій з іноземною валютою. Наприкінці 80х років було спрощено механізм управління з оплати невидимої торгівлі і зарубіжних інвестицій корейських громадян. 1990 р. у Південній Кореї запроваджена нова "середньоринкова система" обмінного курсу іноземних валют, де курс обміну визначається ринковою стихією, без жорстких обмежень. Практично у 1994 р. ринок капіталів був повністю лібералізований. У даний час корейським громадянам дозволено вкладати капітал за кордоном, а іноземцям надається можливість проводити прямі інвестиції на ринку Республіки Корея і в галузі страхового бізнесу також. Іноземні банки допущено на фінансові ринки на умовах, які надаються місцевим банкам. ФАКТОРИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ ПІВДЕННОЇ КОРЕЇ Звіт Всесвітнього банку, опублікований 1991 p., детально аналізує стратегію економічного розвитку, яка дала змогу Республіці Корея досягти нинішніх економічних висот. Передусім була чітко визначена різниця між роллю держави і приватного підприємництва. Соціальноекономічний розвиток країни отримав необхідне прискорення завдяки урядові, який сконцентрував увагу на двох пріоритетних завданнях: підтримання макроекономічної стабільності через консервативну грошовокредитну і фінансову політику; інвестиції в програми освіти й охорони здоров'я. Певний акцент був зроблений на ринкові сили та створення максимально конкурентного режиму в промисловості, торгівлі та фінансовому секторі. При цьому були зняті всі бар'єри для торгівлі та іноземних інвестицій. Успіх Південної Кореї пов'язаний, безумовно, із втіленням моделі стратегічного розвитку і визначався тим шляхом, який вибрала країна, що привело до максимально швидкого нагромадження капіталу, ефективного розподілу ресурсів і виходу на сучасний технічний рівень. Очевидно, реалізація цих завдань і побудова процвітаючої економіки стали можливими лише при раціональному поєднанні ринкових стимулів і державного втручання. У розкритті феномена "економічного дива" Південної Кореї важливо вивчення моделі партнерства держави і бізнесу, де в ролі головного виступав приватний сектор, а реформи проводив уряд. Проте уряд ніколи не мав на меті отримати повну владу над бізнесом. Корея дає багато прикладів успішного втручання уряду в бізнес. Можна констатувати, що економічне зростання Південної Кореї було забезпечене з допомогою балансу ринкових важелів і державного регулювання. Для корейського бізнесу характерна експортна орієнтація всієї господарської діяльності. Промисловість Південної Кореї орієнтована на зовнішній ринок. У зв'язку з подорожчанням робочої сили в країні та збільшенням затрат на виробництво в останні роки південнокорейські фірми почали практику переводу власних виробничих потужностей до держав з дешевою робочою силою, насамперед у Китай та інші країни азіатськотихоокеанського регіону. Досвід створення експортоорієнтованої економіки корисний і для України, бо його можна використати для її успішного економічного розвитку. Немає сумніву, що для України важливий досвід Південної Кореї 1961 1962 pp. з оздоровлення фінансової системи держави. В цей період був встановлений тимчасовий контроль за цінами на деякі товари, а митнотарифна політика спрямовувалась на захист власного виробництва. 1964 р. у Південній Кореї відповідно до програми фінансової стабілізації уряд обмежив максимальну суму нових банківських позик, імпорту іноземних товарів, стабілізував резерви іноземної валюти. Щойно сказане не могло б стати реальністю в Республіці Корея без поєднання моделі ведення господарства західного типу із традиційними цінностями народу. Хоча в країні постійно проводиться лібералізація, не можна стверджувати, що Південна Корея безповоротно прямує до демократії західного типу. Західні критерії можуть бути використані з великою обережністю. Деякі традиції і нахили у країні потребують поліпшення в багатьох відношеннях. Таким чином, південнокорейський феномен може повторювати лише країна, зорієнтована на збалансоване вирішення соціальних, економічних і політичних проблем, впевнена у працелюбності свого народу. Подібний шлях може пройти й Україна за умови врахування її унікальних можливостей і створення відповідного клімату в суспільстві, адже для цього є воля і потенційні можливості її народу, так вдало зафіксовані 1 грудня 1991 р. Модель економічного розвитку Південної Кореї можна подати у вигляді схеми. Основні параметри моделі орієнтація на експортне виробництво, мобілізація фінансових джерел нагромадження, розвиток науки, техніки, підготовка кваліфікованих кадрів. Схема подана у вигляді кола, в центрі якого трикутник, який символізує досягнення певного рівня імпортозамішення. Макроекономічні умови функціонування моделі умовно ранжировані і розміщені на різних орбітах центрального кола у такому порядку: ближче по центру розміщені фактори, що визначають механізм поєднання державного регулювання з ринком; на наступному рівні розвиток сільського господарства і забезпечення населення продуктами харчування, далі політика розподілу доходів і нагромаджень. м 84 На останньому колі соціальна політика, стабільні конфуціанські традиції і трансформація від традиційного до ринковоєвропейського способу виробництва. Такий розподіл на ранги має умовний характер, виходячи з того, що чим далі дана макроекономічна умова від центру, тим опосередкованіший її вплив на функціонування моделі (див. модель). "Історію успіху" Республіки Корея пов'язують із високими темпами росту ВНП, які становили в середньому 8,6% за 1980 1990 pp. Серед досягнень цієї країни рівень ВНП на душу населення 5 тис. дол. та 11 місце в списку провідних торгових держав світу (табл. 1). м 85 Стрімке економічне зростання Південної Кореї пояснюється порізному, але називають такі основні фактори: 1) орієнтація на експорт, взаємодія із зовнішнім світом, стратегія розвитку; 2) сприятливий міжнародний економічний клімат 60х першої половини 70х років, що полегшило доступ до зовнішніх ресурсів; 3) сильне та ефективне керівництво авторитетного уряду, який відкрив демократичні і політичні перетворення на користь економічних реформ; 4) етнічна та культурна однорідність, а також конфуціанська традиція, особливе трудолюбство, освіта та вірність своїй нації. Немає сумніву, що ці фактори значно зумовили прогрес в економіці. Проте вони не дають повної відповіді на запитання: що послужило головною рушійною силою росту корейської економіки? Такою силою було стрімке розширення експорту. І справді: збільшення експорту, що підтримувалося орієнтованою на зовнішній світ стратегією розвитку, відігравало життєво важливу роль в економічному прогресі Кореї. Але основною рушійною силою була саме орієнтована на ринок економічна система, в умовах якої корейські підприємці, робітники та уряд мали широкі можливості задовольнити власні інтереси, звичайно, в інституційних рамках, які визначаються урядом. Деякі моменти корейського економічного розвитку в умовах ринкової системи можуть мати місце в економічних реформах, що проходять у країнах Центральної та Східної Європи, включаючи країни колишнього СРСР. Проте функціонування ринкового механізму Південної Кореї ще далеке від досконалості, якщо враховувати багато штучних недоліків, породжених політикою уряду, а також різними елементами монополії. Досвід корейської економіки, орієнтованої на ринок, підтверджує необхідність деяких добре відомих передумов економічного зростання: економіка розвивається за умов оптимальної зайнятості, заощаджень та інвестування; економіка розвивається, якщо уряд стабільно забезпечує відповідну соціальну інфраструктуру, стимулює зовнішню та внутрішню торгівлю, регулює економіку ринковими методами; темпи розвитку економіки можуть також зростати, якщо належно використовуються іноземний капітал, технології, а особливо світовий ринок. Стабільності в Кореї досягли скоріше методами політичного тиску, ніж демократичними процесами. Необхідно, проте, підкреслити, що керівництво дбало насамперед і навіть стимулювало економічний лібералізм і соціальний плюралізм в інтересах економічного розвитку. ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ ЗВ'ЯЗКИ ПІВДЕННОЇ КОРЕЇ Південна Корея учасник ГАТТ більше 20 років. Тут вважають, що використання режиму вільної торгівлі стало важливим фактором її успішного економічного розвитку Південна Корея пройшла шлях від відсталої до індустріальної країни. За 1971 1994 pp. Республіка Корея піднялася із 38 на 11 місце в світі за обсягом зовнішньоторговельного обігу. В середині 60х років продукція низького ступеня переробки складала майже половину корейського експорту, а за останнє десятиріччя частка промислової продукції в експорті досягла 95%. Наприкінці 1993 р. корейським урядом прийнята "Стратегія інтернаціоналізації для нової економіки", розрахована на п'ять років. Цей програмний документ виходить із характеристики сучасного світового розвитку як дедалі швидших темпів руху до "єдиної економіки". З економічної точки зору це зникнення економічних національних меж і поступове злиття національних економік у єдину світову економіку. В цих умовах багато національних підприємств переносять виробництво в країни, де можуть випускати товари з найменшими витратами. План "нової економіки" передбачає подальшу інтернаціоналізацію економічної системи Республіки Корея з одночасним розширенням експорту й корейських інвестицій за кордоном, відкриття внутрішнього ринку і стимулювання іноземних інвестицій. З цією метою законоположення, що стосуються національних та іноземних підприємств, переглядаються в бік забезпечення максимальної свободи підприємницької діяльності. По суті, план "нової економіки" спрямований на обмеження адміністративного регулювання та державного втручання в господарську діяльність, на створення таких умов, за яких корейські підприємці будуть ще активніше виходити на світовий ринок з товарами й капіталом. Всередині країни інвестиційний клімат не відрізнятиметься від того, що є в країнах, які далеко просунулись у сфері використання іноземних інвестицій. Важливим напрямом інтернаціоналізації є розширення економічного співробітництва з іншими країнами в межах міжнародних економічних організацій та угод. Південна Корея використовує переваги режиму вільної торгівлі ГАТТ, проводить лібералізацію імпорту. З цією метою була прийнята спеціальна трирічна програма (19921994 pp.), відповідно до якої Республіка Корея ввела вільний режим із 45 імпортних позицій. В 1994 p., після поширення його ще на 47 позицій, загальний рівень лібералізації корейського імпорту досяг 98,6%. Корея надала в ГАТТ схему лібералізації імпорту у 1995 1997 pp., зареєструвала 142 найменування сільськогосподарської продукції. Скоротяться до 38 найменувань так звані регулюючі тарифи, що використовуються для захисту національних виробників і часом перевищують базові тарифи в п'ятьдесять разів. Водночас скорочують квотовані тарифи для регулювання цін на споживчі товари. Південна Корея здійснює ці заходи, незважаючи на те, що знову виник після 1990 р. торговий дефіцит та незадоволення всередині країни деякими кроками, пов'язаними з розширенням співробітництва у межах ГАТТ. Тим самим Південна Корея, будучи учасником багатосторонніх торгових угод, покладає великі надії на угоди Уругвайського раунду, вважаючи, що вони відкривають перспективи для вирішення регіональних проблем. На початку 80х років уряд Республіки Корея прийняв пакет програм з зовнішньоекономічної діяльності, які спрямовані на всебічне сприяння встановленню торгових зв'язків з усіма регіонами світу, а також на підвищення ролі країни в міжнародному економічному співробітництві. Для реалізації першого завдання було прийнято ряд законів, що знижують імпортні тарифи й стимулюють інвестування та підприємництво. Ця стратегія показала свою життєздатність і сприяла зростанню експорту й росту позитивного сальдо в торгівлі наприкінці 80х років. Для досягнення другої мети були вжиті заходи з розширення міжнародного співробітництва. В результаті активної інтернаціоналізації економіки Республіка Корея отримала простіший доступ до нових технологій, а також місцеві фірми адаптувались до роботи в умовах конкуренції на світових ринках. У 90ті роки Південна Корея дещо змінила своїх торгових партнерів. Якщо в 70 80х роках країна орієнтувалась на завоювання ринків Північної Америки і Європи, то наприкінці 80х Республіка Корея вже доклала зусилля для пошуку партнерів в інших регіонах світу. Наприклад, частка раніше згаданих ринків Південної Кореї знизилась із 79,6% у 1987 р. до 50,8 у 1993 р. В той же час імпорт з цих регіонів у Республіку Корея збільшився у зв'язку із лібералізацією внутрішнього ринку. На рубежі 90х років вжито серйозних заходів з метою освоєння нових ринків. Так, у 1987 р. експорт у країни АСЕАН був менше 2 млрд дол., а в 1993 р. він складав 8,6 млрд дол., в той же час в країнах Спільного ринку цей показник дорівнював 9,2 млрд дол. Проте, як і раніше, особливе місце серед партнерів Республіки Корея у 90ті роки посідають США і Японія. В 1987 р. у Південній Кореї був створений кооперативний фонд економічного розвитку, завдання якого надавати позики країнам, що розвиваються. Наприклад, у 1990 р. Республіка Корея забезпечила такими позиками сім країн для реалізації семи промислових об'єктів. У рамках діяльності фонду проводиться передача технологій і розміщення закордонних капіталовкладень приватними особами. Завдяки своїм успіхам Південна Корея стала об'єктом пильних інтересів країн, що розвиваються. Вперше за 17 років обсяги торгівлі з цією групою країн у першому кварталі 1995 р. перевищили обсяги торгівлі з промислове розвинутими країнами і досягли 12,3 млрд дол., що на 40% вище, ніж за відповідний період 1994 р. У 90ті роки значно розширились контакти Республіки Корея з постсоціалістичними країнами у межах затвердженої урядом програми "Північна політика". Товарооборот з цими країнами до 1988 р. був незначний, але 1989 р. він досяг 4,2 млрд дол., 1990 р. 5,2 млрд дол., а 1993 р. 6,7 млрд дол. У структурі експорту Південної Кореї 95% належить готовим виробам. Основними експортними товарами є продукція машинобудування, зокрема, електроніка, відео, аудіотехніка, комп'ютери, мікрохвильові печі, автомобілі, судна, взуття, продукція текстильної промисловості та ін. (табл. 2). Найближчим часом зростає експорт високотехнологічних товарів мікроелектроніки, більш складних побутових електронних товарів. У структурі імпорту 90% займають товари виробничого призначення, причому одна третина з них використовується для виробництва експортних товарів. В імпорті стабільно висока частка палива та сировини: нафти, вугілля, бавовни, вовни, лісу і т. п. 36% вартості імпорту в 1990 р. припадало на верстатне обладнання. Для Південної Кореї характерний імпорт технологій. Зареєстровано майже 5 тис. випадків отримання іноземних технологій, з них 90% японських. Реалізуючи великомасштабні плани економічного і соціального розвитку, Республіка Корея розраховує на ефективне економічне співробітництво й з Україною. За останні кілька років економічні зв'язки між двома країнами набули розвитку в галузі торгівлі, фінансів, обміну технологіями. м 86 Проте існуючі можливості використовуються далеко не повністю. Корея зацікавлена у співробітництві з Україною передусім у сфері енергетики, природних ресурсів, машинобудування, електроніки, товарів народного споживання. Південна Корея давно включена у світовий ринок, 60% її національного доходу формується за рахунок зовнішньоторговельної діяльності. Щоб Україна могла потіснити традиційних постачальників навіть сировини на корейському ринку, потрібно або пропонувати продукцію більш високої якості, або продавати її за більш привабливими цінами. Однією з основних проблем, що стоять на шляху розвитку нашої торгівлі з Південною Кореєю, є власна нестабільність. Але є й сприятливі перспективи розвитку торговельноекономічних зв'язків. Контакти із південнокорейськими компаніями дають можливість стверджувати, що країни мають багато сфер для спільної діяльності. Для України Південна Корея є "вікном" до країн АТР

<< | >>

↑

Источник: А.С. Філіпенко. Економіка зарубіжних країн. 1998

Еще по теме ГЛАВА 18 3. Республіка Корея:

Глава 8 ЗАТРАТЫ. (СТОИМОСТЬ ПРОИЗВОДСТВА)

ГЛАВА 7. НОВІ ІНДУСТРІАЛЬНІ КРАЇНИ

Глава 3 1

ГЛАВА 17. ЕКОНОМІКА КРАЇН ПІВДЕННОЇ АЗІЇ

Глава 9 ЮЖНАЯ И ЮГО-ВОСТОЧНАЯ АЗИЯ

Глава за главой

ГЛАВА 11. СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ І КРАЇНИ БАЛТІЇ

- Информатика для экономистов - Антимонопольное право - Бухгалтерский учет и контроль - Бюджетна система України - Бюджетная система России - ВЭД РФ - Господарче право України - Государственное регулирование экономики в России - Державне регулювання економіки в Україні - ЗЕД України - Инновации - Институциональная экономика - История экономических учений - Коммерческая деятельность предприятия - Контроль и ревизия в России - Контроль і ревізія в Україні - Кризисная экономика - Лизинг - Логистика - Математические методы в экономике - Международные экономические отношения - Микроэкономика - Мировая экономика - Муніципальне та державне управління в Україні - Налоговое право - Организация производства - Основы экономики - Политическая экономия - Размещение производительных сил (РПС) - Региональная и национальная экономика - Страховое дело - Теория управления экономическими системами - Управление инновациями - Философия экономики - Ценообразование - Экономика зарубежных государств - Экономика и управление народным хозяйством - Экономика отрасли - Экономика предприятия - Экономика природопользования - Экономика труда - Экономическая безопасность - Экономическая география - Экономическая демография - Экономическая статистика - Экономическая теория и история - Экономический анализ -

- Аудит - Банки - Бизнес - Бухгалтерский учет - Макро и Микроэкономика - Маркетинг - Менеджмент - Философия - Финансы - Экономика -